Вбивство поліцейського ― трагедія, яка сколихнула місто

Сьогодні офіційно існує одна версія ― це версія слідства щодо трагедії, яка днями сталася у м. Бахмач Чернігівської області.

Тяжкі тілесні ушкодження, що заподіяли смерть потерпілому, чи вбивство? Поки що відкрите кримінальне провадження за статтею 115 (умисне вбивство, ч.1) Кримінального кодексу України. Але багато людей, які так чи інакше знають ближче про цю ситуацію, впевнені, що це був самозахист. 

Офіційна версія правоохоронців:

19 листопада пізно ввечері поліцейський Олександр Левченко разом із дружиною та своїм колегою перебували неподалік кафе «Піраміда». До них підійшов інспектор судової охорони 25-річний Михайло Горбач і без пояснення причин наніс поліцейському декілька ножових поранень, від яких той впав на землю. Пораненого поліцейського госпіталізували до реанімаційного відділення місцевої лікарні, де від отриманих ран він помер в ніч на 20 листопада.

Михайло Горбач ― працівник судової охорони, підприємець і абсолютний чемпіон Європи з пауерліфтингу. Йому «світить» до 15 років позбавлення волі. 

Про що сьогодні говорять у Бахмачі

Юрій Горбач ― батько підозрюваного Михайла Горбача:

«Мій син веде активний спосіб життя – він працював контролером у судовій охороні, спортсмен, майстер спорту, чемпіон України, абсолютний чемпіон Європи з пауерліфтингу. Михайло останнім часом готувався до чемпіонату світу, який мав пройти у лютому в Польщі. 19 листопада він разом із друзями відпочивав у місцевому розважальному закладі «Піраміда». Міша не п’є, не палить, спиртних напоїв не вживає, тим паче, що підготовка до змагань потребує особливого режиму. А оскільки друзі запросили відпочити, то пішов з ними за компанію. Я не бачив самих подій, тому коментувати не можу. Але можу стверджувати про те, що Міша прибіг додому о 23 годині. Прибіг переляканий, його трусило і каже: «Папа, мене хотіли вбить». Я питаю: «Хто?» – «Працівники поліції».

До мене телефонують численні свідки і розповідають про поведінку самих працівників поліції. З їхніх розповідей випливає, що поліцейські поминали діда одного з них – спочатку вдома, потім в піцерії і завершили все це в «Піраміді. Вони купили дві пляшки горілки, а оскільки всі столи були зайняті, то поліцейські підійшли до столика, де відпочивало троє дівчат, поставили на столі горілку і сказали забиратись. На це одна з дівчат почала заперечувати, а інша звернулась: «Ти що, не знаєш, хто це такі? Це працівники поліції, з ними краще не сперечатись».

У той час, коли Міша розмовляв з одним із них, інший взяв Мішу за комір, збив з ніг і зав’язав бійку. Мого сина били телескопічною палицею по голові та руках, хтось із них сказав: «Давай я його пристрелю». Звісно, після цього кожна здорово мисляча людина буде себе захищати. Кажуть, Михайло вдарив когось ножем і почав втікати. Навздогін йому почали стріляти з травматичної зброї. Розповідають про більш ніж 10 пострілів… Свідки говорять, що поліцейські присвічували телефонами і збирали гільзи. Коли я повернувся по машину і телефон після райвідділу, то знайшли тільки три гільзи.

Працівники поліції кажуть, що стояли просто біля «Піраміди» разом із своїми дружинами, ні до кого не чіплялись, не приставали, а син під’їхав на машині, взяв ніж, вдарив одного з них і втік.

З цього випливає, що мій син взагалі психічно неврівноважена людина. Офіційно їх було троє, а загалом розповідають про чотирьох. Всі вони били мого сина, але справу порушили тільки за статтею 115 ККУ – умисне вбивство. Щодо працівників поліції, які покалічили Мішу, не проведено навіть внутрішнього розслідування. Справа одностороння, винен тільки Горбач.

Я зі своїм товаришем допоміг ЗСУ на суму в понад 2 мільйони гривень – купували тепловізори, каски, бронежилети, інші необхідні речі. А ці люди можуть собі дозволити у військовий час отримуючи величезні зарплати, ходити по закладах відпочинку. Коли йшли російські танки, то в Бахмачі залишилось тільки троє поліцейських, решта спалили свої посвідчення і повтікали. Прямо біля моєї автомийки людина з велосипедом зупиняла російський танк, а вони покидали зброю та поховались».

Лідія Гришко ― перша вчителька Михайла:

«Подія, звісно, трагічна. Дуже жаль, що таке відбулося… Я не була присутня і не маю права робити якісь висновки, можу коментувати тільки про самого Михайла. Мішу я навчала у початкових класах, це порядний, вихований, спокійний, врівноважений хлопчик. Я його постійно ставила у приклад іншим. Це дитина з родини, яка мала рівень достатку вище середнього, але він ніколи не глузував із діток з нижчим рівнем достатку. Навпаки – завжди допомагав, підтримував. Через вісім років я навчала його меншу сестричку. Він, вже старшокласник, постійно приводив і забирав її з класу, опікувався нею. Повірити в те, що він просто взяв і вдарив ножем людину, – такого апріорі не могло бути».

Артем Данько ― друг спортсмена:

«Зараз в країні війна, і за останній період часу бахмачани постійно бачили правоохоронців, які пиячать, і навіть пиячать у формі. Чи їм забагато грошей платять, чи чому вони так поводяться? Неодноразово чув про їхню нахабну поведінку, тому ситуація, яка трапилась, – це наслідок безкарності. Тієї ночі Мішу просто ламали. Якби він цього не зробив, то взагалі був би вже мертвий. Це був самозахист, а що йому було робити? Лежати і чекати, коли вб’ють?».

Олеся Кудіна (організувала збір підписів в підтримку спортсмена):

«Я взагалі стороння людина, але коли почула про те, що відбулося, стала на захист Михайла. Знаю Мішу як спортсмена і гарну людину, у нього раніше тут був м’ясний магазин. Хлопець дуже старанний і привітний до людей. Я теж матір трьох синів, мені просто захотілося підтримати його, бо на його місці могла опинитися й моя дитина. Оце ментівське свавілля вже людей тут у Бахмачі дістало. Це ж триває роками… Якщо раніше люди боялися говорити правду, то зараз війна, і вже всі відкрито вийшли. Бореться не одна сім’я, бореться ввесь Бахмач…

Я про покійного Левченка нічого не знаю, але от Левченка батько під публікацією 16-річної дитини став писати їй погрози. То я по батьку можу думати, яким був його син, бо нормальна, адекватна доросла людина не буде погрожувати дитині. Хочеш – то говори із батьком, але не погрожуй дитині. А про Куслія у Бахмачі всі знають, що це за людина…

Довіри до слідства у нас немає. Це свавілля йде не від низів, а від верхівки. Вони один одного покривають. Це все через безкарність. У нас є свідки, які готові виступити на суді і розповісти, як все було насправді».

***

16-річна Арина Горбач показує переписку з погрозами на її адресу. Каже, боїться зараз ходити вулицями.

За словами людей, відеоматеріали з камер спостереження, де трапилася трагедія, зникли. Олеся Кудіна: «Чого боятися поліцейським, якщо все було саме так, як вони розповідають?».

Подробиці ― у відеосюжеті: